Автосалон
Ви помічали, що зазвичай усі точки продажу автомобілів характеризуються прозорістю? Якщо звичайному подарунку ліпше личить зелена коробка з червоною стрічкою, то для транспортних засобів — великі панорамні скляні стіни. На поріг однієї з таких солодких очам будівель ступила нога чоловіка, якому явно не по карману «авто з салону». Так, це наш незнайомець, що обміняв своє пальто на більш неординарний покрив тіла.
«Від вас тхне, сер» хотів був сказати менеджер, що підбіг зупинити гостя, але зміг вичавити з себе лише не виразне «вам тут не місце».
- А де ж місце? — мовив чоловік й попрямував далі крізь велику залу.
Менеджер не зміг його зупинити, бо не хотів доторкатися. До того ж це порушувало би особисту зону комфорту людини, навіть такої, що нині непрохано увірвалася у їх кришталевий обитель.
- Вам ліпше покинути наш автосалон.
- Даю вам одну зірку з п’яти, що стосується обслуговування. Сподіваюся автівки у вас ліпші.
- Охорона!
Цей чорношкірий чоловік такий накачений чи просто багато їсть? Що ж. Це не важливо. Його м’язи, немов по команді «фас» рухають його до цілі. Як тільки він своїми зубами та слиною почне піднімати палицю — його ударить струм.
- Расист! — гучний викрик, що розноситься всюди. — От що відбувається з Америкою. Тепер ви не даєте нам можливості навіть купувати. Забери від мене свої руки! Й спробуй тільки ще раз доторкнутися до моєї куртки!
Звідки в цьому салоні з’явилася знімальна група? Чи вона була вже там досить довгий час? Так. Менеджер згадує, що давав дозвіл на зйомку огляду одного з автомобілів на цей день. По його вигляду обличчя зрозуміло, що він цьому вже не дуже радий. Камера журналістів з блиску металу переводить свій погляд на міжособистісні розбірки.
- Не потрібно. Облиш його, — просить (наказує) менеджер охоронцеві, аби він збільшив дистанцію.
- Так набагато краще! — оцінює ситуацію гість. — Я всього лише прийшов аби переглянути декілька ваших лялечок та, по можливості, придбати одну із них. Ви мені допоможете в цьому чи запропонуєте якогось свого іншого співробітника?
Старе звалище, що є кладовищем для автомобілів. Чи ліпше сказати їх крематорієм, бо все, що від них залишається, це металева котлета без форми. Машину розміщують в прес й механізм починає працювати. Скрегіт металу від деформації. Скрегіт зубів менеджера, що дуже кумедно намагається зіграти ввічливого комерсанта.
- Ні, я вам допоможу.
Приниження. Справа навіть не в тому якого характеру, а від кого. Багато людей, скидаючи свій робочий костюм, відчувають легкість, бо тоді позбуваються кількох принизливих обов’язків.
- Гаразд, мене цікавить ось цей, — палець вказує на розкішний автомобіль кольору сірого металіку.
- Чудовий вибір. Шосте покоління Alfa Romeo Spider.
Менеджер усміхнувся. Решта також почали стримуватися, аби не зареготати. Тепер, здавалося, що вони самі почали кайфувати від того, що відбувалося.
- Тест-драйв доступний?
- Так, звісно. При наявності у вас посвідчення водія та документів.
На контрасті темної шкіри, разом з усмішкою виступили блискучо білі зуби. Проте поволі сховалися, коли чоловік показав їм документи. Менеджер спантеличено узяв їх в руки й пішов до комп’ютера. Усі з нетерпінням чекали його повернення.
- Для чого вам такий дорогий автомобіль? — запитав журналіст, який тим часом підійшов.
- Він красивий.
- Так, дійсно, — в голос засміявся. — По тому ж принципу вибирають жінок, але ви знаєте, як дорого потім це все обходиться?
- Люди або знають на що йдуть, або ні. Жінка оцінює мінімальну платоспроможність. Чоловік показує свій максимум й зрештою може витрясти останні центи, аби лиш отримати те, що хоче.
- З вами таке, напевне, вже траплялося не раз? — інтонація жарту, в контексті якого був огляд на те, ніби цього чоловіка довела до такого становища слабкість до подібного.
- Ні. Я не проходив ще на стадії платоспроможності.
Менеджер підійшов й з напруженням почав оглядати усіх, міцно зжимаючи в руках документи потенційного покупця.
- Це якийсь розіграш? Ви зібралися тут аби записати якийсь кумедний ролик на Youtube?
- Щось не так з моїми документами?
- З ними все гаразд.
- Тоді в чому справа?
Менеджер ще раз оглянув того чоловіка й почав глибоко вдихати ніздрями, аби заспокоїтися. Дійсно. А в чому ж справа?
- Бо ти огидний, брудний вилупок, що, напевно, щойно тільки виліз з якоїсь каналізації. Чому у тебе все добре з документами? Й чому ти прийшов саме на мою зміну? — було сказано подумки втомленим, але збудженим працівником.
- Ні в чому. Як я вже сказав, з документами у вас проблем немає.
- Чудово. Тоді можна вирушати?
- Є один момент. Ви не повинні забруднити салон автомобіля. Такі правила.
- Правила… Люблю й ненавиджу їх.
- Політика компанії.
- Політика — ще гірше слово. У вас немає такого правила.
- Що?
- Немає правила. Щодо того, що не можна забруднювати автомобіль. Це ж не якийсь громадський транспорт, де подібне зазначається «забороняється забруднювати крісла та інших пасажирів». На тест-драйві є водій та «майже його автомобіль». В правилах зазначено лише те, що якщо він зіпсує автомобіль, то повинен відшкодувати збиток. Все інше — було би образою для клієнта. Якщо людина заходить в магазин з черевиками повними болота, то їй не виставляють рахунок за миття підлоги. Це вже включено. Дайте мені ключі!
Декілька підписів і покупець з менеджером уже в машині — готові покинути салон та його відвідувачів.
- Я міг би проїхатися сам?
- Ні! Самі, на жаль (на щастя!), не можете. Політика компанії.
- Гаразд, як скажете, тоді пристібайтеся. Безпека понад усе.
Автомобіль стрімко почав набирати швидкість. Один квартал замінював інший. Напружений менеджер почав оглядати, чи не бігають поруч якісь маленькі дітки.
- Ви також любите швидкість? — усміхнувся й вижав повний газ.
- Це іміджеве авто, а не спорткар! — зауважив менеджер, схопившись руками за сидіння.
При значній швидкості корпус машини на повороті не зміг втриматися дороги, й разом з порцією інерції та щіпкою страху продавця протаранив бортом металевий сміттєвий бак, й не збавляючи обертів, нестримною силою полетів далі по вулиці.
- Певний стиль водіння це також імідж, погодьтеся.
Здавалося, що у відповідь йому хотіли закричати, але, ймовірно, були раді й тому, що не розбили собі голову. Тим часом двигун й далі випробовувався на потужність.
- А я мушу визнати, що в авто без даху краще не перевертатися, — вдумливо був зроблений висновок. — Як загалом і на будь-якому іншому транспортному засобі.
- Зупиніться!
- Гаразд.
- Ваш тест-драйв закінчився.
- Так, звісно, він призупинений. Потрібно оглянути сміттєвий бак й подивитися якої шкоди ми йому завдали. Й викликати службу аби домовитися яким чином їм відшкодувати збиток.
Після не довгої розмови з поліцією авто повернулося в салон. Й на диво усім, за кермом досі був той самий водій. Новий кінь був з косметичної точки зору пошкоджений й ті, хто його поглядами зустрічали, подумки прокручували «хто б сумнівався». Одночасно їм було жаль менеджера, на плечі якого тепер впаде тягар бюрократичних процесів. Що ж, невдовзі його викликав бос на серйозну розмову.
Кабінет боса в хмарочосі
- Заходь та сідай. Про що ти взагалі думав, коли пустив за руль якогось обідранця? Коли я говорив, що потрібно бути більш привітним з клієнтами, то не мав на увазі, що ти повинен продавати Alfa Romeo ніби хот-доги на зупинці.
- Але…
- Можливо ти побачив у ньому себе в минулому житті й в тебе заграла карма? Мені прислали фото вм’ятин. Такими темпами можеш приєднатися до усіх злиденних аскетів і у цьому житті. Її тепер не продати.
- Але він її купив!
Трішки мовчання. Потім знову суворий погляд директора, що як справжня металева шпага, знову і знову пробивав точковими ударами картонні дитячі лати підлеглого.
- Купив? Що ж, це все одно нічого для тебе не змінює. Ти схибив і свого відсотку з продажу не отримаєш.
- Сер, але чому?
- Заглянь у новини і подивись на заголовки довбаних блогерів! «Тест драйв по-американськи, або чому сміттєві баки використовують замість кеглів?». Або ще один: «Це розпродаж? Волоцюга на Спайдері — це Волоцюго-павук?». Кожен удар по компанії — це удар по кожному з нас і я хочу щоб ти це добре розумів. Якщо ми перестанемо бути дилером для Alfa Romeo Automobiles через цей цирк, в якому ти також приймав участь — вважай, що звільнення це найменше про що тобі варто хвилюватися. А тепер іди звідси.
- Що як…
- Тссс.. Без слів!
Менеджер вийшов, а директор, після декількох піших кругів по кабінету, знову сів в своє крісло та узяв до рук мобільний телефон.
- Алло. Так! Ви вже вияснили, що то був за член?
- Вітаю вас, сер. Ви про того, що побив авто при тест-драйві?
- Так, я про того обідранця, про кого ж іще? — уже закричав директор. Натомість слухавку по ту сторону «дроту» перехопив хтось інший.
- Привіт, Девіде.
- Тод? Хто це був?
- Це ніякий не обідранець.
- А хто ж, трясця його?
- Подивись на календар.
- Чотирнадцяте жовтня. І що з того?
- Чотирнадцяте жовтня. День великого прирівнювання.
- Чотирнадцяте жовтня! Він досі у це грається? Довбаний Таненбаум! Він найняв якогось безхатька?
- Ні, Девіде, це був він сам. Потрібно приїхати до нього аби передати послання?
- Не потрібно. Сьогодні будь просто начальником охорони. Я сам до нього поїду. Нехай машина чекає мене знизу.
Здавалося, що сталося щось надзвичайне. Директор ніби за мить забув про усі свої плани. Після того, як попередив секретаря про свій від’їзд, поспіхом та з червоним лицем вийшов з кабінету, проголошуючи в голос «Довбаний Таненбаум».
