В поїзді
Усі люди в певні моменти життя задають собі запитання сенсу всього, що відбувається. Й намагаючись заповнити пустоту, часто вибирають найпростіший варіант. При спілкуванні з такими людьми, задаєш їм запитання, а вони у відповідь кажуть цілком очевидні речі, типу “робота надає впевненості в собі та розширює можливості”, “сім’я це те, заради чого варто жити”, “перемагаючи, відчуваєш ейфорію”, «шоколад, що солодко тане в роті, піднімає настрій», й усі вони будуть правими.
Та чи правильно окреслювати сенсом речі, які задовольняють тваринні бажання та інстинкти типу першості, ситості чи сексуальної тяги й піклування за потомством? Противники тваринних бажань вбачають сенс в тому щоб стримувати себе, але усі вони обмежені особливостями свого тіла.
- Так в чому сенс? — дівчина засміялася.
- Якби я знав, я би вже не був людиною. Загальної істини немає, є лише окремі суб’єктивні точки зору. Як і з питанням релігій, так і тут, впевнено можна сказати лише про те, в чому сенсу немає.
- Наприклад?
- Мільйонери купують не зразкові картини чи тощо за непомірні кошти, закреслюючи цінність грошей, порноактори знецінюють збереження цноти та стриманості, коміки висміюють чорним гумором смерть та горе, зауважуючи, що все наше життя це драма в перемішку з трагікомедією, підкреслюючи, що без печалі немає і радості.
Тому, на мою думку, немає необхідності судити про людей щодо їх дефіциту реалізованих бажань. Ми не більше ніж тварини, які пояснюють свої прагнення та страхи через вигадані сенси. - Тобто в тому, що ми тут розмовляємо, сидимо і дихаємо ніякого сенсу немає?
- Для кожного з нас окремо дихання є однією з причин життя, от ваш подих для когось може бути тим, що робить це життя кольоровим. Ми завжди легко вигадуємо сенс і виправдання для того, чого дійсно хочемо. Питання в тому чи можуть тварину підводити її бажання.
Дівчина гучно засміялася. Опустила голову, потім знову підняла, забираючи опущене волосся на бік.
- Чоловіче, ви здається заговорили, драматизуючи. Мій подих, та й кольоровим. А ви мені здалися нестерпним матеріалістом.
- Усе правильно. Можливо ви не знали, але змії язиком виловлюють запахи. Чому ж тоді кольори подиху не можуть бути побаченими очима?
- Я не люблю змій, — спантеличено, та все ж з посмішкою, відповіла жінка.
- Яке легке виправдання ви все ж вигадаєте щоб не піти зі мною на побачення?
- Немає бажання.
Кабінет Ірвіна
- Ірвін, друже мій, то як ти кажеш ви познайомилися з нею? — запитує чоловік, що сидить у кріслі й попиває вино.
- Я сів поруч неї в потягу. Вона читала якусь художню книгу про любителів книг та лушпиння з картоплі.
- Як?
Обидва чоловіки гучно засміялися.
- Дай згадаю ліпше. Якщо не помиляюся «Клуб любителів книг та пирогів з картопляного лушпиння». На ній була темно-сіра туніка, чорна спідниця трохи вище колін, темно-синя резинка тримала ззаду голови блискучо-чорне волосся.
Зазвичай по-дурному знайомитися в транспорті. Але через хвилин п’ять я не стримався і перервав її читання: «Ви не проти поспілкуватися?». Вона безмовно подивилася на мене, трохи повернувши голову. І я продовжив: «У вас хоч книга є, а в мене нічого». Вона відповіла: “Який в цьому сенс?”.
Надворі
Закинута автостоянка на Давн-стріт, безлюдно. По асфальту ступають підошви дорогих туфель. Вони вичищені й здається, що блиск чорного кольору забрав усе сяйво околиці. Надворі денний час, але переважає тьмяність. Кроки розбивають тишу, здається, що поблизу не залишилося нічого живого. Чоловік пройшов біля лавки на якій лежав бездомний, зупинився, обернувся й почав оглядати бідолаху. Легке хропіння видавало його хронічне запалення. Такі люди завжди нестерпно пахнуть, жахливо виглядають, мають хворобливі ознаки, але живуть. Усім чепурунам та чепурушкам на зло.
З краю рукава пальто почала оголюватися рука й опустилася до тіла того, що спав. Безпритульний почав видавати несвідоме бурмотіння і ледачі звуки, які свідчили про відсутність бажання прокидатися, а тим паче вставати. Його почали хитати й тоді він остаточно розплющив очі з засохлою слиззю в кутках очей.
- Ти хто такий? — відразу промовив безпритульний, насупивши свої покриті червоними судинами прожектори
- Вставай.
І той встав, лиш тому, що було не зручно лежати, коли майже впритул до тебе стояв інший чоловік.
- Ти що лягавий, так я піду звідси, — відповів безпритульний, розгледівши можновладне вбрання.
- Скидай одяг.
- Що? — викрикнув обірванець.
- Скидай без вагань.
Навіть в брудних людей є честь й почуття своєї важливості. Обурений продовжував стояти. Чоловік з верхніх прошарків суспільства почав звільнювати ґудзики, послабив краватку, хутко скинув пальто на спинку лави.
- Ти що твориш? — зовсім зніяковілий від подиву, розклеїв свого рота безхатько.
- Не бійся, просто роздягайся, — з чемною посмішкою заспокоював його незнайомець, й через мить вже розстібав сорочку, скидав золоті запонки, краватку, охайно складав все на напівстерті, пофарбовані у синій колір дошки. Почав знімати ремінь з невеликою, без усілякого пафосу бляшкою. Він був не молодого віку, але й не зовсім стариган. Не худий і не гладкий, у всякому випадку без пуза, яке поширене у чоловіків. Міцні руки здійснювали розважені рухи, звільнивши поясницю від тиску штанів.
«Здуріти можна!» — напевно так подумав волоцюга, не знаючи вже й що робити — боронитися чи тікати. Погляд напівоголеного чоловіка був серйозний, а на обличчі майоріла добра усмішка. «Збоченець!» — прогриміло в голові й і без того приголомшеного мужика.
- Слухай, я тебе зрозумів. Але я не з таких. Якщо хочеш розважитися, то знайди в «Крученому» Гаррі. Він за гроші дасть себе й трахнути на вулиці, і разом відсмокче.
Навряд чи ця брудна подоба людини могла стати для когось сексуальним об’єктом, але йому було не до жартів.
- Я купую в тебе твій одяг. Взамін візьмеш мій.
Волоцюзі говорили колись в дитинстві, що якщо молитися, то Бог завжди прийде й допоможе нужденним, але він ніколи не міг подумати, що все буде саме ось так. На мить чоловіка, що зайнявся перед ним стриптизом — оточило сяйво, заграла церковна музика та заспівали милі хлопчики й дівчатка з хору. Зі слабкою волею він підкорився почутим словам й теж ніяково почав скидати з себе своє лахміття: розтягнутий светр, що місцями вже торочився, темно-коричневу шкіряну куртку, яка вже років 20-ть, як вийшла з моди, типові протерті джинси, які тільки увійшли в моду, сірі кеди, які явно колись були сліпучо-білими. Проте його не покидала думка, що його все ж зараз трахнуть.
- Шкарпетки залиш, — дбаючи про гігієну, зауважив незнайомець, після чого надягнув на себе увесь вище перерахований одяг безпритульного.
- Ти когось вбив і тепер хріна в цього одязі шукатимуть?
- Хрін в цьому одязі може бути спокійним. Просто прийми той факт, що життя не завжди було з тобою не справедливим.
До його шкіри, яка досі пахла однією з провідних ліній парфумів, тепер прилягала тканина, що не пралася вже n-місяців. Силует зник за чотирьох поверховою будівлею. Інший чоловік продовжував безмовно стояти лише в шкарпетках та боксерках вкрай сумнівної чистоти.
Приміщення
Двері бару “Кручений”, оздобленого спеціально для фанатів футболу, вкотре за сьогодні відчинилися. Жваво заскочив бородатий завсідник. Нині він був у вишуканому одязі. Усі сиділи спокійно, допоки не впізнали в ньому Стіва Дендроу.
- Стів, це ти? — запитав хтось зі столику.
Мляво розверталися чоловіки з барного прилавку. Й побачивши знайому людину в кардинально несумісному для його сутності і життя вигляді, ошелешено відкривали рота. Стів підійшов до бармена й квапливо замовив келих пива.
- Вдар мене грім, бо я сплю! З якого мерця ти це стягнув? — галасливо зарепетував бармен Джош.
Ніхто не вірив своїм очам, усі сиділи з яскравими посмішками, немов це було друге пришестя.
- Лий, бо в горлі пересохло, — пояснив Стів.
Й бармен відразу ж виконав його запит, забувши навіть про усі борги цього недобросовісного відвідувача. Такої тиші в “Крученому” ще не було. Цікавість завжди була слабкою людською особливістю.
- Ну ж бо розповідай! — підганяв його Джош.
І Стів почав розказувати їм, як він виграв лотерею саме в свій день народження, хоча ніхто з них не знав коли він у нього. Невідомо чи знав це сам Стів. Більшість людей сподіваються на краще. За рахунок цього їм легко привити почуття близького виграшу. По цій причині, хоч це й було важко, але багато людей повірило йому на слово.
Біля дороги
Зупинка, крізь закладений ніс чутний запах парфумів. В руках жінок це зброя, чоловіки не обороняються. Запах чистоти, як після гарячої ванни. Асоціації з материнською турботою. Аромати, що напхані афродизіаками, ваблять дорослих дітей, які потребують лише турботи.
Якщо лікар, до якого ви прийшли говорить вам, що ваш стан плачевний й він вперше за свою кар’єру стикається з подібним, не варто розчаровувати, можливо, у нього мізерний досвід. Аби зрозуміти, що з Ріком було щось не так, лікарська освіта не потребувалася. Спухле лице та ледь видне праве око — привіт від лисого виродка-лівші. Солоний піт немає запаху. Але ним наповнена волога та свіжа пролита кров. Й коли вона застигає — знову запахи зникають. Тому однією ніздрею, через засохлі згустки червоних рік, Рік не дихав, а іншою вдихав щось дійсно прекрасне. Ця жінка кожного дня парфумиться так сильно чи сьогодні у неї якась особлива зустріч?
- Воу, чувак, жахливо виглядаєш, — звертається якийсь місцевий хлопчина.
Рік обертається до нього й шкіриться, немов мавпа, показуючи усю свою зжату щелепу. Усі зуби покриті кров’ю, яка досі протікає з роздовбаних ясен.
- Ого! Друже, візьми сигарету! Стане краще.
- Не стане. Кинув.
- Що ж, молодець.
«Якщо шрами не зробили тебе сильнішим, то потворність це останнє про що ти повинен хвилюватися» — чутно слова тренера Ріка в його спогадах.
- Ну що, Рік. Став сильнішим? — його звернення до самого себе. — Що будеш робити далі? Ти у великій халепі. Для початку потрібно доїхати до готелю та прийняти ванну з льодом.
Цікаво, та пахуча квітка поїде в одному автобусі разом з Ріком? А якщо й так, то що з того? Кому він зараз потрібен в такому вигляді?
Він сів на сидіння поруч зі склом й, поки їхав, дивився на міський бетон, який лише блимав й тікав позаду. Виходить через одні автоматичні двері й заходить через інші. Бере в адміністратора ключ й наступного моменту вже в ліфті натискає на кнопку.
Якщо у вашій спальні не з’явиться шикарне ліжко, ваші псевдо-друзі критикуватимуть вас про відсутність розвитку, про терпимість та долю невдахи. Якщо у вас з’являться кошти для покупки вишуканого інтер’єру, а ви все ж продовжуватимете спати в спартанських умовах — вони будуть вважати вас диваком. Коли ви все купите, й продовжуватимете купувати — у хід піде заздрість.
У кожному з випадків ви не зможете уникнути впливу негативної уваги. Перебуваючи в соціумі, будьте готові отримувати критику про яку ви не просили й вмійте її пропускати між пальцями, немов пісок, адже з плином часу це буде ціла пустеля, у якій можуть бути закопані всі ваші мрії на самому дні.
Про щось таке мислив Рік, можливо, не дослівно, але плюс мінус так. Купити дорогі апартаменти на деякий час: привід для прагнення й натхнення мати такі у власному володінні чи для смутку недосяжності? Що б це не було, у нього залишалося ще два дні.
Що ліпше: наповнити ванну холодною водою та залізти чи залізти у ванну й почати наповнювати її холодною водою? Гадаю, двічі прочитати в одному реченні слово «холодне» уже зводить мислення нанівець. Одна із особливостей низької температури на фізику речей — це сповільнення руху атомів та молекул. У випадку дії з тілом, звужуються кровоносні судини та зменшуються набряки.
Видихає повітря й занурюється разом з головою, спиною сповзаючи по слизькій поверхні ванни. Потрібно також сповільнити думки.
- Що далі?
