Річард продовжив тицяти по дисплею свого телефону й коли знайшов те, що йому потрібно, раптово припинив, оскільки, пристрій вихопили у нього з рук й жбурнули в пусту область кубічного сейфу. Ірвін одним рухом зачинив дверцяту з характерним звуком клацання, що свідчило про фіксування засову замка.
- З твоєї сторони це також буде помилкою. Негайно відчини! — крикнув бізнесмен, втрачаючи самоконтроль.
- Телефон це інтимна штука, ніби член. Він робить тебе слабким. Коли хтось інший бере його в руки, не завжди буває приємно, чи не так?
- То що, мені обрізатися, як тобі?
- Удар нижче ременя. Один – один, — усміхнувся Ірвін, — проте, нагадаю тобі, що я не єврей, як би мене не називали інші. Й ти, у свою чергу, ним не станеш забравши в себе шматок шкірки від яблука.
- А як же твої постійні цитування Біблії?
- І замешкає вовк із вівцею, і лежатиме пантера з козлям… І мечі свої перекують на лемеші, а списи свої — на серпи. Не підійме меча народ проти народу і більше не будуть навчатися війни.
- Одна із реплік з фільму Чарлі Чапліна?
- Якби ж то. Утопія пророка Ісайї. Важливе питання людства: чи закінчаться колись війни. Вся правда в тому, що війна це не лише мечі та пістолет-кулемети, а конфлікт інтересів. Як у нас зараз з тобою, або в тих людей на вулиці. Усі люди в чомусь не згодні одні з одними, й усі одночасно в чомусь праві. Точка спостереження — ось ключовий момент.
З сейфу почали виходити звуки, спочатку нерозбірливі — потім можна було вже зрозуміти, що хтось намагався докричатися до співбесідника. «Алло, алло, мене чутно? Я Вас не чую!». Річард підійшов ближче й нахилився головою до джерела звуку.
- Так, так. Приїжджай на… — Почав говорити бізнесмен.
- Ла-ла-ла-ла, він тебе не почує — наспівує Ірвін.
- Кажу їдь до …
- Навіть не старайся! Ти ж знаєш, що таке активні навушники для стрільби?
- Це те, що я одягну, коли буду продірявлювати твою сорочку свинцем, аби також чути твої крики, кашляння та нікчемні передсмертні слова.
- Так, вірно. Тут принцип схожий, але обернений навпаки. В активних тактичних навушниках встановлені мікрофони, що передають на внутрішні динаміки приглушені звукові імпульси від пострілів, а тихі звуки та мовлення навпаки виділяють та посилюють. В цьому сейфі вмонтований мікрофон всередині й динаміки ззовні нього передають усі звуки нам. Але голос ззовні не проходить всередину.
- Який ідіот буде розміщувати мікрофон всередину сейфу?
- Той, що його туди помістив, далебі не ідіот, а лише виконавець замовлення. А ідіотом ти хотів назвати замовника, тобто мене. Маючи справу з грошима, люди з давніх часів мають справу з тим куди їх ховати та як захищати від інших людей. Але істинну цінну валюту, яка зоветься часом, вони ховають рідко, й навіть розкидаються нею на всі боки. Якщо вже ти починав говорити про те, що корисно тримати ворогів поруч, тоді розумієш, що важливо знати не лише на що вони тратять гроші, але й як використовуються свій «вільний» час.
- У тебе є всі шанси стати одним із них. Дістань звідти мій телефон.
- Легше, легше. Вороги, друзі. Конфлікт інтересів, пам’ятаєш? Що саме цікаве, немає абсолютних ворогів або друзів, завжди щось, як поєднує, так і відштовхує, головне знайти точки дотику або конфронтації. Цей сейф неможливо наразі відчинити, після зачинення на ньому вмикається таймер тривалістю в пів години — гарна штука аби уникнути імпульсивності прийняття рішень або надмірного смикання схопитися за мобільний телефон. Поглянь: немає ні отворів для ключа, ні кнопок для введення паролів, лише прекрасний виріб з титану з покладеною слухавкою на «іншій стороні дроту» всередині. Перетелефонують! — Засміявся Ірвін та продовжив, — ось моя тобі пропозиція: ти все одно потратив вже вдосталь часу на дорогу, балачки зі мною, але це ніщо в порівнянні з тим, що можуть втратити деякі інші люди на цій планеті в цю мить й все одно тобі лише до того часу, поки ти не стаєш одним із них. Поглянь, — показує у вікно, — твій водій сьогодні міг втратити своє життя, якби бовкнув щось поверх того, що розгнівало моїх сусідів. Звісно, вони не стали би робити це у себе на порозі. Й машина була би цілою — це необхідний інструмент для того аби прослідкувати до будинку де він спить. Там би його і пришили. В теплому ліжечку, добре якщо уві сні. Натомість машина, що зараз палає — це вогнище життя та ритуал жертвоприношення славним італійським богам. Коли він оговтається й підніметься до нас — зможеш зателефонувати з його телефону куди хотів, але я би з цим не поспішав все одно. Присядь поки, присядь, — попросив лихвар наостанок, змахуючи рукою на одне з двох крісел навпроти стола, — все одно таксі або іншу машину доведеться трохи почекати, тоді гляди й телефон свій забереш.
- Пів години часу, — поглянув Річард спочатку на свій наручний годинник, а потім в очі Таненбаума, — за скільки ти себе продаєш, скільки ці хвилини коштують для тебе, якщо ти займаєшся такою хрінню?
Пружини на кріслі злегка почали поскрипувати після того, як сідниці гостя помістилися у визначене для них місце.
- Зазвичай час цінять менше аніж гроші, тому що гроші можна потратити усі за один раз, а час здебільшого увесь не потратиш, бо завжди є ще трішки, допоки є життя. Завдяки цій ілюзії люди й запізнюються — вони гадають, що потратять трохи менше. Людина, що тратиться усі гроші — це часто та, що має слабку силу волі та у якої відсутні базові економічні знання. З часом все те ж саме, — сказав Таненбаум.
- Людина на смертному одрі відчуває себе бідною, якою би щасливою вона не була — відповів Селенджер, дивлячись кудись вбік й, напевно, щось згадуючи з минулого.
- З бідністю можна змиритися. Ще вона може подарувати свободу: людина без грошей немає клопоту з тим, куди їх потратити. А людина, що нікуди не поспішає — нікуди й не запізниться. Саме так й займаються медитацією. Відкидають думки про будь-який дефіцит.
- Твої клієнти усі трішки медитатори, так, Таненбауме? — засміявся в голос бізнесмен, — чи важко медитувати, коли пресують колектори?
- Медитація це своєрідний самообман злиття з вічністю. Хоч відчуття будь-якого дефіциту це найбільший людський мотиватор, але й тримати в голові постійно думку про свою смертність або банкрутство — доволі пагубно. З боргами все значно гірше. Тоді доводиться тримати в голові думку про мене.
В кімнату зайшов водій. Спочатку, не знайшовши слів, просто показував рукою в сторону вулиці, допоки йому не допомогли.
- Там, там…
- Машина не заводиться? — сказав лихвар водієві, й потім продовжив до бізнесмена — попроси його зачекати знизу. Скажу крайні слова, й потім сам вас виведу та завезу, від гріха подалі. Гадаю у вас немає в планах сьогодні сваритися з мафією по-справжньому.
Річард Селенджер кивнув головою, навіть не повертаючи головою до людини позаду. Він був налаштований уже покінчити з цим візитом. Водій розвернувся та спустився вниз по сходам.
- Нудно це все, я не побачив в твоїх очах жалю про палаюче авто, для тебе це не значна втрата, — сказав Ірвін. Слабкий буде одразу думати про нанесену йому шкоду, а сильний про помсту? Чи насправді все не зовсім так? Мій день вшанування Чарльза це не загальноприйняте свято, але для мене воно цілком офіційне. Прикро визнавати, що ґрунтується воно на помсті, але зрештою цим грішать й відомі святкування подій. Нещодавно прочитав статтю про дослідження, в якому виявили, що людина, що поспішає кудись, має в собі менше співчуття. Так воно і є. Майже, як аналогія з зубним болем та думками про усі проблеми всесвіту, які немає сил та бажання розглядати. Людина у якої бракує часу з меншою вірогідністю поцікавиться в іншої чи їй потрібна допомога й двічі подумає чи зупинятися в більш складних ситуаціях. Людина в якої бракує часу більш егоїстична й, на мою думку, за браку грошей логіка подібна.
- Стань безхатьком й будеш найбільш доброю людиною в окрузі — нікуди буде поспішати й відсутність коштів не буде очорняти душу сумліннями про лихі покупки, — мовив Річард з неабиякою усмішкою.
- Так, я би на твоєму місці так не сміявся. Благонадійність твоїх працівників не набагато ліпша, аніж в тих, що у мене беруть в борг. Той салон, в якому я придбав у тебе авто був не першим, що я відвідав.
Пауза в мовленні.
- Продовжуй, — сказав Річард.
- Той що на виїзді з міста. Туди багато працівників приїжджають на громадському транспорті. Й поспішають на роботу своєї мрії. Та так спішать, що не бачать, що відбувається навколо них. Не далеко від твого салону є невеличкий шиномонтаж, який ви хотіли викупити за дрібні кошти, або іншими словами відібрати. Відповідно їх власник від тих спогадів завжди косо дивиться в сторону великих бігбордів з новими машинами. Це все мені розповів один з моїх боржників, який там працює понині. В його руки потрапив відеозапис з камер відеоспостереження на якому якийсь безхатько впав на землю й деякий час там пролежав, в той час коли поруч нього проходили повз працівники салону. Все би нічого, якби він не помер того ж вечора в лікарні через тромб в мозку. Звичайний безхатько скажеш — але у нього є паспорт, що засвідчує, що він також громадянин своєї країни. Відповідно до нього люди, що спостерігали цей інцидент, але нічого не вжили, підпадають під категорію тих, що ймовірно вчинили злочин, який призвів в подальшому до смерті людини. Я, чесно, не знаю звідкіля він знає, що ми з тобою колись навчалися в одному коледжі й що цей інформаційний шматочок даних у зв’язці з тобою мені може бути корисним, але врешті-решт він запропонував передати останній екземпляр запису в замін на прощення боргу.
- Ти ж казав, що не пов’язаний з моїми ворогами!
- А я і не пов’язаний. Казав же, що ні на кого не працюю. А це просто не випадкова випадковість, що нас знову звела доля. Директор шиномонтажу, по словам боржника, ще не бачив той запис, але працівник гадає, що він може бути для нього також дуже корисним.
- У мене є краща ідея, я віддам тобі суму його боргу, а ти мені скажеш його ім’я і я розберуся з ним самостійно, — запропонував Річард.
- Нажаль, а може й на щастя, один із моїх особистих принципів в моїй роботі — це те, якщо клієнт бере позику, то віддати її може лише він сам. Саме тому я не ходжу до будинків вдів, як це роблять інші недобросовісні представники цієї професії. Смерть, як і народження, буває лише раз, тому вона повинна очищувати людину. Якщо вона не була в змозі впоратися з труднощами за життя, то не повинна злитися натомість на мене, ніби на диявола, що з’їв її та на цьому не зупиниться. Усі ті, що покидають гру до її завершення — прощені мною.
- Для тебе це гра така, чи ти граєшся у Бога?
- Усі у щось граються. Й що значить гратися у Бога? Ти, плануючи розібратися з ним по своєму, переломавши ноги чи шию, не граєшся у Всемогутнього в цьому місті? По великому рахунку, боржник мене не шантажував цією інформацією, а лише доніс її до відома. Так само, як і я не збирався за допомогою неї маніпулювати тобою. Загалом мені все одно як ця ситуація вирішиться. Я не приймав його пропозицію одразу, а сказав, що подумаю над цим, оскільки тут не все так просто. Я не люблю робити поспішних висновків, тому купив одяг в одного безхатька й навідався в той самий заміський автомобільний салон, про який іде мова. На відміну від наступного відвіданого, в якому мені продали машину, в цей мене навіть не впустили. Неподобство, як на мене. Згадай тепер про садівника італійської мафії по імені Луїджі ще раз й уяви якби він після якоїсь брудної роботи отримав би наказ про те, аби купити в одному із ваших салонів італійський автомобіль з їхньої батьківщини, й натомість його навіть не впустили би в середину. Війна. Війна. Війна. Вважай, що я рятую тебе вдруге. Тепер згадаємо також про моральний аспект цієї ситуації та випадкові не випадковості. Гадаю, що це цікавий збіг, що нещасний випадок та смерть того безхатька відбулася незадовго до 14 жовтня — дня мого святкування Великого прирівнювання. Будучи одягненим в лахи, я на мить зрозумів, як могла відчувати себе людина, що лежала на асфальті й повз якої проходили люди. Якщо знищити те відео та приховати факт бездіяльності твоїх співробітників, то це вважай, що знехтувати людською справедливістю щодо надання допомоги, без залежності від статусу, кольору шкіри чи національності.
- Що ти пропонуєш тепер?
- Можете випустити рекламу «Швидко Моторс — наші співробітники розкажуть вам, як ніколи не запізнюватися на роботу».
- Іди ти!
- Дорогі гвинтики, кажеш. Швидкої машини. Можливо, але змащені вони замість мастила — кров’ю.
Клацання дверей сейфу свідчило про те, що пів години уже пройшло. Крихта мовчання. Лихвар скривився кінчиками рота вниз, давши зрозуміти співрозмовнику, що час закінчився. Бізнесмен потягнувся рукою й забрав телефон, але просто потримавши його, поклав у кишеню.
- Бачиш, не так він уже й потрібен, — сказав Таненбаум.
- Це питання потрібно якось вирішувати.
- Так, але воно не таке просте, як здавалося з першого погляду. Згоден?
По виразу обличчя та мовчанню Річарда, можна було, принаймні, зробити висновок, що він хоча би не заперечує. Або просто достатньо злий та спантеличений, аби прийняти найліпше рішення — не вивергатися скупченнями магми по меблям навколо, а трішки перечекати.
- Моральні питання — вони не завжди бувають однозначними. День прирівнювання уже добігає до кінця, але святкування переноситься також на завтра. Деякі, навіть не значні рішення, можуть значно вплинути на історію. Головне не виявитися наостанок підаром. Александр Македонський був вихованцем засновника класичної логіки Арістотеля. Це був приклад успішного правління та розвитку, що базувалися на засадах мислення, що випереджав той час. Після себе він залишив імперію. Але що в ній почали робити? Для політичних цілей та ритуальних жертвоприношень проводити на арені цирку поєдинки бійців названих гладіаторами? Ганебне мислення та вчинки імператора Тита Флавія в 80 р. н. е. призвели до гибелі близько дев’яти тисяч тварин, й через десятиріччя, захопивши Єрусалим, він влаштував гладіаторські бої всього лиш на честь народження свого брата. Не погане святкування, так?
- Дорого — багато.
- В них він змусив битися полонених юдеїв, яких в наш час називають євреями. Результат: дев’ять тисяч мертвих тіл. Жертвоприношеннями грішили раніше і юдеї, але інколи крові буває занадто багато й світлі уми змінюють стратегію. Протиставлення чогось бездумного більш врівноваженому створює передумови до нових революцій. Саме тому ми зараз не святкуємо сатурналії на честь Сатурна. Люди спільною згодою вибрали щось ніби ліпше. Так відбувалося завжди й головна помилка деяких сучасників, що вони не розуміють, що світ буде змінюватися й далі. І проблема не в народах типу юдеїв, мусульман чи греках. А в людях загалом.
- Мені все одно здається, що ти скоріше єврей, аніж ні.
- Як Енштейн?
- Ні…
- Усіх тих, що гарно справляються з грошима, з давніх давен обзивають євреями. Я би назвав це заздрістю. Або будемо копати глибше, люди, можливо, гадають, що вони обділені в подібних навичках на генетичному рівні. Будучи не євреєм, скажу, що вони пиздять. Завтра я поїду на виступ одного із гладіаторів нашого часу, що прийматиме участь в боях без правил. Він позичив у мене не маленьку суму грошей й через деякий витік інформації, я знаю, що не планує віддавати їх навіть якщо виграє. Пропоную тобі завтра сісти зі мною в двохмісну італійську карету наших днів, яку я придбав у тебе, й відчути себе виродком у вигляді патриціїв, які спочатку споглядали на людські страждання, спричинені ними ж, а потім вирішували в яку сторону крутити кисть руки. По дорозі туди заодно обговоримо твоє питання.
- Завтра? — запитав Річард.
- Завтра або ніколи. Пройшли тисячоліття, а людям цим треба лиш…
Цей народ вже давно, відколи свої голоси продали,
Про всю службу забув; і імперію, що колись
Усе роздавала, легіони, і владу, і лікторів зв’язки,
Заціпенілий тепер і про двоє речей лиш стурбовано мріє:
Хліба та видовищ!
Децим Юній Ювенал, римський поет-сатирик
