- Куди ти йдеш, дурню?
- В бої без правил, сер.
- Підеш — і я більше не буду тебе тренувати.
- Кидаєте мене?
- П’яти унцеві рукавиці замість десяти унцевих. Кулачна деменція замість слабко вираженої форми Альцгеймера. Якщо хочеш вбити себе, то не змушуй мене приймати в цьому участі.
- Я повинен.
- Для чого це тобі? Поки не відповісиш — не чекай від мене схвалення. Немає ситуацій де немає вибору, а якщо вибір дурний був завідомо — то нікого й винити.
Хлопець йде, а через рік отримує звістку, що його тренер помер.
- Рік Мортіган?
- Так.
- Розпишіться тут і тут.
Невелика сіра картонна коробка. Всередині новенькі боксерські бинти, вживана книга розповідей Роберта Шеклі з помітками, записка та ключ з брелком у формі пухнастого кота.
«Час зітре противника так чи інакше.
Твоя задача випередити сам час.
Бо з важливим зволікають лише слабаки та дурні.
Ні тих, ні інших в тобі я не побачив.
З любов’ю, Бен.»
Через декілька років…
Ніч влітку. Сезон дощів розпочатий. Надворі ні душі. Все заливає водою й десь далеко гримить. Через скривлене обличчя та шмаркаки проривається фраза «Він був мені, як батько…»
- Рік, ти зараз де знаходишся?
Нерозбірлива мова. Шум та перешкоди.
- Зробіть тихіше музику й позакривайте ротяки! — кричить Кларк, перебуваючи на студентській вечірці. — Алло, так! Рік, ти мене чуєш? Де ти знаходишся, друже, я до тебе приїду.
Телефонна будка уже пуста. Машина під’їжджає до того місця, яке нещодавно озвучувалося зі слухавки й водій оглядає усі бордюри та заклади, на порогах яких може стояти його друг. Знайшов поглядом. Молодець. Особливо, зважаючи на геть темну ніч, від монотонності якої почали позіхати й пішли спати навіть усі демони міста.
У Кларка на якусь мить генерується жарт в голові «тебе, що не вчила мати не сидіти на холодному бетоні?», але одразу ж ковтає самотужки власну гумореску, навіть не усміхнувшись. «Ні, не вчила.» Нахиляється торсом до пасажирських дверей та відчиняє їх.
- Хутко сідай!
Обшивка на сидінні вбирає вологу з джинсового одягу Ріка. Він трішки покашлює, але то загалом пусте. Незначний удар по імунітету, що невдовзі відновиться.
- Відвези мене в гуртожиток.
«Так, більшість барів уже зачинено. Усі нормальні люди зараз на теплих диванах з сім’ями» також з’являються слова в думках Кларка і там же помирають.
- Можемо поїхати в будинок Мартіна. Тобі не до розваг, але хоч трохи відволічешся. Там багато знайомих. І та дівчина, яка тобі сподобалася.
Рік махає головою, що означає «знайомі сьогодні йдуть на хрін».
- Нужбо. Вона тебе там чекає самотня. Від того, що ти зараз зачинешся в кімнаті й будеш рюмсати — легше не стане. Й дівчина вісім років не чекатиме, поки здійсниш усі дванадцять подвигів Геракла.
- Гаразд, поїхали.
- Так тримати! А то ще цю немейську левицю почне бороти хтось інший.
- Вона ж невразлива до жодної зброї.
- Так… До жодної зброї. Але ці кицьки такі. Особливі. Можна, звісно, спробувати придушити й втратити при цьому свій палець. Але ліпше погладити й всипати пригорщу корму.
- Як щодо «будь-ласка»?
- Друже, якби усі подвиги можна було би здійснювати однією ввічливістю — ми би зараз жили в іншому світі.
Саме того дня Кларк познайомив Ріка з Валентиною. Будучи понуреним в циклічних думках через втрату свого тренера та наставника — почуття смерті наблизилося й до нього самого. Трішки випивки, стан відчаю плавно переходить у затяжний секс, а сльози зі щок витираються жіночими грудьми.
Проходить трішки часу й ця людина, що позбавила тебе від болю — стає для тебе чимось важливим. Героїнею твоїх думок. Героїном для твого тіла. Й ти навіть признаєшся їй в своєму коханні. Який збіг обставин. Чи можливо це навіть доля? Посеред просторів ваші душі, що пливуть океаном життя — зустрічаються і формують ілюзію одного спільного судна. Ви починаєте довгий час плисти в одному напрямку й ця ідея суцільного корабля стає чимось самим собою зрозумілим. Ви гадаєте, що цей фрегат готовий до зіткнень та боротьби. Але інколи буває й таке, що коли ядро гармати потрапляє по обшивці — починаєте помічати, що насправді ви зовсім не одне ціле, а два зовсім різних об’єкти. Один займається тим, щоб залатати пробоїну та не потонути й переживає, що потонуть обидва. Але це суб’єктивна сторона швидко збадьорюється та освіжається бризом та солоною водою з хвиль, коли стає видно, що від тебе віддаляються доволі знайомі паруси. Вони білі й на фоні блакиті води та такого ж неба дуже красиві. На них чорним фарбником написано «пробач». І ти радієш. Радієш, що ви не потонули обидва. Що в одного з вас є шанс продовжити свій шлях.
І ти продовжуєш.
Сьогодення…
- Давай, хлопче, тебе усі чекають!
Наступний противник був доволі худощавим, але це й не дивно для цього виду бойових мистецтв. На його лисому черепі виднівся шрам, а зуби з карієсом вже сховалися за синьою капою. Босі ноги Ріка вкотре ступають на пом’якшене полотно й після гонгу починається бій.
Це більше виглядає, як танець бо жоден не хоче зі старту отримувати в щелепу, але потім відувається те, безпосередньо для чого прийшли усі ці люди, що кричать та верещать немов мавпи, які грають в лотерею й чекають бананопаду над своїми волохатими головами.
Спочатку тебе б’є своїм підбором жінка, потім топче слон, й наостанок лупцює якийсь спітнілий лисий мужик зі шрамом на лисині, якого ти бачиш в житті перший раз.
В змішаних бойових мистецтвах учасники приходять в довгих різнокольорових шортах. Голі торси, ніби тільки що вилізли з води. Якщо забрати рукавички — то вигляд ніби то хтось влітку на пляжі.
- «Відправити на відпочинок» — так говорять про тих, що валяються на підлозі після нокдауну, — говорить знайомий Ріка у його спогадах.
- Як щодо нокауту? — допитливо запитує.
- Хех. А я думав, що і не запитаєш. Тоді говорять, що чувак ліг засмагати».
Удар. Ухилення. Удар. Удар.
Ріку, втавай! А то ще згориш на сонці!
Нужбо, вставай. Ти ж не хочеш, аби усі коктейлі випили без тебе. Розумію, що тобі важко та не хочеться, але це потрібно зробити. Ти зможеш. Давай. Знаєш, це вже не смішно. Ти чув, що твій друг говорив про того лихваря? То лише крихти правди.
Засмага — це, звісно, круто. Головне не переборщити. А ти знав, що найкращою температурою для засмаги вважається 22-25 °C? Що вище, то вже жарковато.
При 40 °C у м’язах починаються руйнуватися білки. Ти повинен був про них чути. З них складаються трицепси, за допомогою яких ви гамселити один одного. 50 °C — це температура, за якої стискається колаген, а при 55 °C він пом’якшується. Колаген – це білок сполучних тканин, який допомагає твоєму трицепсу триматися до купи…
Аби сідниці Міс Каліфонії 2008 були пружними та міцними, як в старому-доброму 2008-му! Так зрозуміліше? Окрім колагену, м’язи містять близько 75% води, трохи менше містить тіло загалом. Багато культуристів та фітнес-богинь маніпулюють цим, виганяючи діуретиками ріденьке з себе. Роблять себе твердішими. Жорсткішими. Розумієш про що я?
Спартанці починають скидати повних жінок з картин Рубенса зі скелі. Ті крутяться в повітрі й кричать «Аааа» й шмакаються десь внизу. Зазвичай в загальні конкурси краси учасниць Міс Бодіпозитив не беруть не тому, що аби зробити з себе желейну цукерку — боротися, напружуватися й старатися не потрібно. Вся правда в тому, що для декого не бути спартанцем та не бути красунею — накладено обмеженнями уже з народження.
Ти також обмежений в чомусь? Так?
Ти чуєш, Ріку?! Вставай!
За температури 70-75 °C м’язи перестають утримувати кисень і набувають сірого кольору. 100 °C із м’язів починає випаровуватися вода, що під тиском руйнує їх. Пшшшь. Ти чуєш цей звук? Чим більше у тебе колагену — тим довше твої м’язи будуть, немов мітингуючі, триматися один одного за ручки й кричати «Нас не роз’єднати!».
У тебе ще є шанс виправити ситуацію.
Звісно, якщо ти не хочеш випробувати своїх друзів Кларка та Мелоді на міцність. Вони тримаються за руки, можливо навіть обіймаються. Дивляться один одному в очі. Як романтично. Ммм. Але не практично. Для пари потрібно два великих вертела. Спершу фаршируємо заздалегідь обсмаженими часником й цибулею, аби відігнати усіляку нечисть. Про лимон також не забуваємо. Шпигуємо обидвох зсередини та зашиваємо черевце, аби нічого ненароком не повивалювалося. Трішки турботи про тепло й тепер під ними ті самі необхідні 110-120 °C.
Я тебе зовсім не розумію, Рік. Не жалієш себе, то чому такий легковажний щодо них? Не злюбила тебе та Мелоді, але навіщо підставляти обох?
Вертели пронизують тіло від широко розставлених ротів до анальних отворів. Їх поволі обертають навколо своєї осі й починає стікати сік. Пам’ятаєш про вміст води? Наприкінці обидва втратять третину своєї ваги. Швидке схуднення, про яке так мріяла Мелоді? Чи фігура вищого пілотажу «бочка» для Кларка? Руки розставити в боки, немов це літак, чи вперед зі зжатими кулачками, немов супер-пупер-мен?
Тобі не набридло ще це слухати? Це ж у твоїй голові. Зупиниш це? Можеш? Ні? Тоді й лежи далі. Про що ти взагалі думав, коли зв’язувався зі злим євреєм? Чи ти думав, що це якась пропозиція від банку з кадрів смішної реклами? Моя реклама крокує попереду мене. Й ти та твої близькі можуть нею стати також.
- Переможець — мужик з шрамом на голові, — рефері називає результат поєдинку.
Десь неподалеку сміх. Хтось виграв ставку. Але хтось й засмучений. Але чи на стільки ж, як повністю розбитий та вибитий з реальності хлопець на підлозі? Навряд.
