Злий єврей – Частина четверта

Заправка “До повного й вперед”

Авто зупинилося. Чоловік із задніх сидінь кинув наперед дві чорні тканини. Рік та Кларк, узявши їх до рук, побачили, що це були самі звичайні мішечки на голову.

• Одягайте, блять, — прозвучало коротко, але чітко.

Ірвін стояв разом з Річардом в очікуванні. До них нарешті підійшли три постаті: дві в з мішками на головах, один поруч з пістолетом.

• Ось вони, — промовив чоловік зі зброєю.
• І ми “ось”. Усі “ось”, — сказав Ірвін, та не зупинявся на цьому, — Добрий день, молодики.
• Добрий, — відповів Кларк.
• Знаєте чому Ви тут?

Мовчання.

• Гадаю, що так. Й знаєте хто я?
• Той кому я маю повернути борг, — відповів Рік.
• І як мене звати?

Мовчання.

• Не знаєш як звати того, в кого позичав? Це край неповаги.
• Знаєте мене?
• Звісно. Рік Мортіган. 1982 року, уродженець Барингтону. На даний момент безробітний. Не маєш домашніх улюбленців та романтичних зв’язків. З батьками не контактуєш. Весь час після навчання в коледжі займався різноманітними роботами. Нелегально працював вантажником, в доставці їжі, зварювальними роботами, охоронцем, легально лише консультантом дрібної електронної техніки. Комплексно кажучи різноробочий.
• Перші зуби втратив в 6 років. Невинність втратив в 17, — продовжив про себе Рік.
• Вгадай коли втратиш останні! — сказав чоловік з пістолетом, направивши дуло до голови хлопця у чорному мішку.
• Рік, не грайся з ним! — попрохав бентежно Кларк.
• Відійди, — наказав Таненбаум своїй людині, й продовжив до Ріка, — а мене, отже зовсім не знаєш?

Мовчання.

• Як мене називають? — спочатку тихо, — Як МЕНЕ називають? — й потім криком.
• Злим євреєм, — сказав Рік.

З їх голів були зняті мішки.

• І як гадаєш, чи злий я?
• Не більше за інших людей.
• Що мені заважає вас тут прикінчити?
• Нічого.
• Воу, воу, воу, — додає Кларк.
• За гроші? — запитує Рік.
• Лише за позичені та відсотки. Решту я віддам Вашим батькам.
• Чому б не узяти їх та не вбивати нас? — каже Рік.
• Зрада — ось чому. Ти хотів мене кинути. Й не лише мене, та на інших байдуже. Вони б тебе не встигли би дістати.
• В чому заключається зрада? Прийшов термін віддавати борг? Здається ні. У нас був договір.
• У мене копія твого чеку якійсь мадам. У тебе не було би з чого віддавати!
• Було би. Не було би. Це лише припущення. За припущення не вбивають.
• Ти, бачу, смерті зовсім не боїшся.
• Усі її бояться. Важко відмовлятися від насолод.
• Багато насолодився сьогодні?
• Ви все бачили, гадаю.
• Хто вона для тебе?
• Ніхто.
• Заради нікого не підставляються під молот для відбивних котлет.
• Заради різноробочих не їдуть за край світу. Й не дають їм кошти під чесне слово.
• Коли ми розходилися крайнього разу, пообіцяв, що якщо їй знадобиться допомога — нехай не боїться звернутися.
• Не побоялась?
• Її гордість згубила би її швидше, аніж борги чоловіка. Довелося слушну мить щодо тієї обіцянки оголосити власноруч. Гадаю, ліпшої не знайти було.
• Так, в таке лайно влізти — кращого варіанту й не придумаєш. Отже.
• Як я й сказав, час віддавати Вам борг ще не прийшов. У нас була домовленість. Усна, інакшу ми відкинули. Тому все, що в нас є — це пам’ять щодо неї. І якщо вона мене, після стусанів, не зраджує, то час ще в мене був й залишається. А зрада — будемо вважати, що вона була безпідставною, й закінчилася не почавшись.
• А виписаний чек?
• Порветься, напевно, — відповідає Рік, — й буде на два десятки тисяч доларів меншим.
• Сучий ти син, — з усмішкою та стисканням зубів підсумовує лихвар, — завалити тебе було би значно простішим. Й валіза з коштами від того здається значно більшою. Тим паче враховуючи завданий клопіт, час та розхід на паливо. Клята аморизація. Шариш?
• Шарю. Так чому я досі дихаю?
• Вважай, що ти найбільш везучий сучий син в сьогоднішньому спекотному дні. В честь святкування великого свята, зі своїм дружком будеш працювати на мене. Ти — охоронцем. Він — водієм.
• Честь, так честь? Я згоден, — відповідає Рік.
• Так просто?
• Це найліпший варіант з тих, що я бачу для нас.
• Фак… — тихо промовляє Кларк.
• Окрім пам’яті, ти ще й зір зберіг. Ходити можеш? — каже Ірвін до Ріка.
• Здається, що так.
• Тоді трішки доведеться пройти пішки, — каже Ірвін й киває головою до чоловіка з пістолетом. Той бере в руки каністру з бензином, підходить до авто, на якому приїхав із двома живими цілями, й починає обливати його.
• Що, що, навіщо??? — на емоціях голосить Кларк.
• Колір прикольний, — відповідає Ірвін, — індиго, якщо я не помиляюся? Її уже шукають. Власник турніру має до Вас також запитання, на які б Вам не хотілося би відповідати.

Звук запальнички зумовлює виділення сліз у Кларка. Фах. Й стовпи полум’я охоплюють творіння Форда.

• Отже, Рік Мортіган. Чи згоден ти бути моїм охоронцем, а саме Ірвіна Таненбаума, вірного слуги енергії цих бажаних папірців, — лихвар змахнув рукою в сторону валізи з грошима. — Й в свою чергу служити мені вірно, завзято, в багатстві та бідності, допоки смерть не розлучить нас?
• Так, згоден.
• А ти, Кларк Фіннер, чи будеш ти моїм водієм з тими ж обіцянками? Допоки смерть не розлучить нас?
• Згоден… — з горем відповів нововстановлений водій лихваря.
• Чудово, — сказав з усмішкою Ірвін й почав оглядати усіх навколо, — хтось має що сказати? Кажіть зараз або мовчіть навіки.

Мовчання.

Річард припідняв руки вверх й промовив “Амінь”, ставши співучасником даної платонічної вакханалії, інакше кажучи пишного свята зміцнення міжособистісних стосунків без проникнення.

Не затримую Вас. Йдіть разом із Джейсоном в іншу автівку й на ній повернетеся в рідну гавань, — сказав Ірвін. — Я радий за порозуміння тією ж мірою, що й і Ви.

Найманець, новоспечений охоронець та водій пішки рушили у напрямку розгалудження однієї із доріг, за складених умов, залишивши валізу з грошима позаду.

На межі фінального акорду

• Тепер пора й нам з тобою поговорити, Річарде. Тебе я також планував вбити, але не зробив цього. Ти погодився бути моїм компаньйоном. Подивився на шоу, на дівчат, що підносили напої. Поставив ставку в тому місці, де мені особисто умовно офіційно світитися не варто було.

Лихвар відчиняє дверцяту багажника. Дістає спочатку звідти м’ячик.

• Це нам не потрібно, — жбурляє його назад й натомість дістає бейсбольну биту.
• Ей, ей. Постривай. Ти справді гадаєш, що поліція повірить, що ти збирався грати у бейсбол? — сказав Річард, вживши крихту сарказму.
• В лихі ми часи живемо, коли в це не можна повірити, але можна повірити в те, що бог не зцілює хворих на рак дітей, бо в цьому є його великий план.
• У тебе, видно також є якийсь свій хворий план, Ірвіне. Бо я не знаю, що від тебе можна чекати ще.

Ірвін ударив Річарда по грудям, потім по боку його реберець, що той аж упав. Після цього лихвар направив на нього дуло пістолету.

• Колись я мріяв про це. Покарати та принизити, — сказав лихвар.
• Лайно. Мрії стають реальністю.
• Діставай 250 доларів.
• Ти жартуєш?
• Ні в якому разі, — відповідає Ірвін посилаючи патрон в патронник.

Річард скривлений від болю дістає з портмане гроші. У нього усі сотні. Подає руку з трьома куп’юрами.

• Тримай решту, — промовляє Ірвін й жбурляє 50 доларів на підлогу. — Як я і обіцяв. Ми квити.
• Що… ти про що?
• Ти був винен мені. Тепер ми квити.

Річард прижмурює очі. Й намагається щось згадати. Десь в глибинах своєї пам’яті у нього дійсно виринають спогади щодо позиченої готівки студентських часів.

• Не може бути. Довбані дві сотні?
• Дві довбані сотні п’ятдесят. Про яких ти забув. Якими ти нехтував усі ці роки, накопичуючи в мені лють.
• Й що, полегшало?
• Так, однознано, — відповів Ірвін, зжимаючи довгоочікувані двісті п’ятдесят доларів готівкою. — До того ж у мене є для тебе подарунок. Давай свій новий Iphone 4.

Зі сторони лихваря була простягнута рука з долонею, що було знаком для того аби щось все таки узяти.

• Це якась програма місцевої шпани накшталт “Ми заберемо ваш новий, щойно куплений телефон й взамін надамо поношений безхатьками й дещо подряпаний?”.
• Ні, ти що. Ніяких більше розважальних програм. На сьогодні їх було достатньо. До того ж щодо безхатьок, ти гадаєш мені було в задоволення одягати смердючий мотлох алкозалежних, аби з тобою предметно поспілкуватися? — Ірвін штурхнув Річарда ногою. — Гони телефон!

Узятий телефон був поміщений в уже знайому шкатулку, яку Ірвін вправно захлопнув.

Це мій тобі подарунок. Пів години. Класична модель. Добре зберігатиме твій час надалі, зважаючи, що залежність від цих екранчиків в майбутньому буде не слабшою, від алкогольної. Через пів години зможеш викликати собі таксі з міста.

Лихвар підійшов до свого Spider-а й дістав з багажника пляшку води, легко жбурнув її своєму компаньйону.

• Аби потім не говорив, що я не подбав про тебе, — зауважив Таненбаум.
• Ірвін! — Річард крикнув навздогін лихварю, який зачинив за собою водійську дверцяту й уже мав рушати.
• Що?
• Ти поставив на нього. Звідки ти знав, що він переможе двобої?
• Я не знав.

Голос

Борги. Що про них відомо? Що вони не приємні? Та що ви говорите… Але ж не погано їх брати саме тоді, коли від того щось залежить? Чи воно того не варте? Й ліпше все залишити як є?

Інколи, серед пустелі печалю, я починаю щиро та широко посміхатися до знайомих і не тільки. У такі моменти байдуже на будь-що: глобальні катастрофи, голод, несправедливість, насилля. Люди, які спричиняють подібне схожі на хворобу, багато з них не здатні до самоаналізу та критики, тому потребують на людей, які виступають у ролі лейкоцитів, які вже самі проводитимуть розбір анамнезу та підштовхуватимуть імунітет славетного соціуму до вирішення чергової проблеми. Але якщо й такі люди будуть фізично та морально в занепаді, тоді їх мислення може бути затьмареним й під загрозою уже будуть усі. Таким чином у невеличкому селищі наявність лише одного лікаря, зумовлює його до необхідності дбати про свою життєдіяльність у першу чергу. Адже його трудовий стаж та досвід може врятувати безліч життів. Серед них можуть бути люди, які у свою чергу також додадуть значний внесок у раціональний розвиток усього живого.

Займаючи високу позицію на соціальній драбині лікар бере на себе велику відповідальність і не має права на егоїстичні пориви героїзму та розпусництва щодо свого здоров’я. Таким чином обережність та дотримання необхідних заходів, навіть якщо це сміх при горі, має своє місце. Важлива лише практична складова процесу. Сміх, як і позіхання є захисними реакціями організму, перше активує виробку сприятливих гормонів, друге насичує організм рясною порцією кисню, коли потрібна бадьорість. Перепони для сліз, сміху, волі м’язів та опорно-рухового апарату у деякій мірі та випадках є такими ж пагубними, як і затримки для ендокринної системи. Тому інколи потрібно брати на себе сміливість проявляти слабкість сльозами або ж навпаки компенсувати сміхом щоб стимулювати потрібні для повноцінного функціонування зони.

Берегти себе. Берегти себе. Берегти себе. Не зважаючи ні на що.

Розп’ятття. Релігія створена розумною твариною може мати в собі більше сенсу ніж може здатися на перший погляд. Жерва невинного на тлі страждань та смерті, й байдужість до цього всесвіту — це наявне спостереження, яке можуть заперечувати лише романтики. Коли людині потрібна брехня — вона її прийме без супротиву. Коли людина прагне правди — вона може вбити в собі навіть романтика.

“Камберлендський розрив, це диявольський розрив

Ось що говорять тобі усі розвідники

Звісно, це може бути жорстким

Якщо це не вб’є тебе, то вб’є.”

Присвячується Промінню Сонця, усім донатерам та донатерикиням,

що віддають свій громадський борг, урівноважуючи осередки зла та несправедливості власними потоками

грошей. Дзвінкими монетами, які є рушійною силою, з якою не сперечаються, а смиренно приймають в дар.

Попит народжує — так говорили люди. Пропозиції іноді схожі на кесарево й вбивають — відповідаємо ми.

Ніщо не відображає ліпше за все велике, нестримне бажання до перемоги, як поставлені на неї великі ставки.