Злий єврей – Частина четверта

Майже в Чикаго

Ірвін був вже трішки більше стомлений, аніж зазвичай. Телефонує комусь й хтось йому відповідає. Лихвар вітається фразою “Добрий день”. Напевно добрий. “Ми скоро підїдемо.” Напевно, їх будуть чекати. “Так, підготуйте готівку, аби довелося лише зробити підпис”.

Вони заїхали в середину міста. Банк. Видача грошей. Підпис.

• Куди далі? — запитує Річард.
• В кінотеатр.
• Куди, блять?
• Знаєш… 2D, 3D, 4D…
• І на який сеанс ми поспішали?
• З додатковими ефектами розльоту крові. Можливо тобі навіть вдасця отримати на свою сорочку порцію, що долетить до тебе.
• Тоді нехай там буде також злива з грозою, аби змити ту, що вже на тобі.
• Мозок займається аналізом з двох точок спостереження й будує згідно того об’ємне зображення. Ефект зміщення видимого при цьому називається паралакс. Як можуть говорити філософи: перші хто Вас дурять — це Ваші очі. Тому, можу запевнити, що від мене брехні немає, але це не означає, що хиби немає в твоєму погляді на це. Наблизившись все може змінитися.

Вони зайшли в людний торговий центр. Потім до кінотеатру.

• Ваші квитки, будь ласка.
• Є лише Блек Джек та його теща, — Ірвін дістав дві гральні карти: валета пік та туза пік.
• Щось тут лишнє, — відповідає працівник закладу.
• Вірно, — пан Таненбаум викинув туза пік в смітник й протягнув руку ще раз.
• Ласкаво просимо.

Їх провели до дверей, що вели натомість сходинками униз й до людини, що радо приймала гроші. Та людина радо прийняла ще одну ставку. Ірвін передав конверт з готівкою Річарду.

• Став від свого імені.
• Чому б тобі не ставити від власного?
• Тоді би не довелося волокти сюди тебе.
• Всього навсього?
• Всього і навсього.

Готель “Шість левів”

В номер, де відпочивав славнозвісний Кларк — поїдач халявної їжі та любитель хіпі музики, зайшов Рік.

• Знову здоров.
• Здоров.
• Тут по кабельному стільки цікавого показують, що аж ніхуя.
• Мої співчуття. Я не думав, що ти приїдеш. Як вона тебе відпустила?
• Вона не відпускала.
• Тобто?
• Ми порвали.
• Ще раз мої співчуття. Причиною став я?
• Ти занадто великої думки про себе. Звісно, ти був тригером для цього, але все ж дрібниць багато. Коли природна тяга в напруженні — шукають способи, а не звертають увагу на усяку хрінь. Коли потяг нормалізуються, усяка хрінь — це все на чому це все тримається.
• Ще помиретесь? Мелоді ніби любить тебе.

Кларк помахав головою.

• Як щодо тебе?
• Що?
• Це ж через неї усе це? Так?
• Тебе моя відповідь усе одно не втішить.
• Головне аби вона тішила тебе.

Рік кладе на столик поруч Кларка чирвового валета. Й декілька пачок грошей.

• Скільки тут?
• Двадцять тисяч.
• Хай йому грець.
• Поїдеш за адресою й зробиш все, як я скажу. Покладеш їх від себе.
• Ти не боїшся?.. Та КОГО я питаю? Скільки ти позичив у єврея?
• П’ятнадцять тисяч.
• А решта?
• Були запаси.
• Добре що не просив мене продати моє авто!
• Її у тебе ніхто не візьме.
• У мене хоча би залишилося, що продавати.

Два місяці до того. Принстон, Нью-Джерсі

• Що каже поліція? — питання задає Рік.
• На перший погляд хуліганство, — відповідає смуглявий чоловік, — коктейль Молотова закинули у вікно. Діти бувають жорстокими й не думають наперед.
• Жорстокість принада не для дітей, а для усього, що рухається. Особливість дітей, що вони не намагаються це приховати. Ти казав про щось іще.
• Ти ж знаєш, що це все не потрібно мені…

Рік дає в руки чоловіку п’ятдесят доларів.

• Жартуєш?

Дає ще п’ятдесят.

• Починай говорити, інакше уже буде не до жартів.
• Справу закривають, як дрібне хуліганство. Позову від потерпілої немає. Але є в цьому й цікаві моменти: пляшка в якій була горюча суміш з улюбленого газованого напою її бойфренда. Можна було би сказати, що збіг, проте в сараї знайшли ще багато таких пустих, й напротивагу мало хто таке в окрузі купує. Поліція вже хотіла узяти, як варіант, самопідпал, як спосіб отримати кошти від страхової компанії. Проте, повторюсь, позову не було. Тому простіше справу просто закрити.
• Хтось узяв пусту пляшку з сараю, наповнив її й жбурнув у вікно.
• Так. Й цей хтось ціленаправлено не хотів, аби будинок згорів, оскільки робив це, споглядаючи на увімкнене світло з вікон. Якщо би хотіли спалити — робили би це тоді, коли нікого не було вдома.
• Дякую.
• Звертайся.

Рік пішов геть. Через годину доніс із своїх кулаків стукіт по дверям, що його цікавили. Йому відчинила пані зі зчорнілою ганчіркою в руках.

• Привіт.
• Привіт, Ріку.
• Валентино, ти дасиш мені зайти?
• Навіщо ти приїхав?
• Твій коханий тут?
• Яка тобі різниця?
• Дізнаюся чи потрібна тобі допомога й піду.
• Ти все бачиш сам. Тепер можеш йти.
• Я заходжу.
• Куди? — почала зупиняти його рукою, проте він усе одно увійшов.
• Не так усе й страшно.
• Але смердить гореним.
• Так. Але смердить. Ти сама гасила?
• Довелося.
• Дочка тут?
• У моєї мами.
• А він де?
• Поїхав?
• Далеко? На довго?
• Достатньо.
• Це через нього? — Рік показав пальцем на згорену частину кімнати, натомість у відповідь отримав мовчання, — ти знаєш хто це був?
• Здогадуюся.
• Його друзі?
• Так, його друзі.
• Чудово, вони прийдуть ще?
• Мають такий намір.
• Ти не думала поїхати звідси?
• Куди? З двохрічною малою? До того ж, його вони не знайдуть все одно. Мене — легко. Навіщо робити зайві рухи?
• Знову гроші?
• Так.
• Багато?
• Достатньо.
• Не грайся зі мною. Скільки?
• Не кричи на мене!
• Сто двадцять тисяч.
• Фак.

Рік стривожився й задумався.

• Будинок?
• Він під іпотекою.
• Він повернеться?
• Поки його шукають — навряд.
• Отже ти наодинці з головорізами й він залишив тебе тут з дитиною саму?
• Це не твоє діло.
• Й ніколи не було.
• Я тебе ні про що не просила.
• І не потрібно. Я подумаю. Потрібен час.

За дві години до початку фінальної частини підпільного турніру по боям без правил, місто Чикаго

• Ну що, готовий отримувати пиздюлей?
• Як ніколи, — Рік відповідає Кларку, що чекав його за водійським сидінням авто.
• Твоїй хоробрості та глупоті можна заздрити. Добре, що дане почуття чуже мені, оскільки мати водила мене в церковну недільну школу. Проте відчуваю, що прочуханки перехопити можу разом із тобою.
• Будеш молитися за себе, помолися й за мене.
• Молитви тобі вже не допоможуть.

Ринг

Хто вигадав ці бійки? Й чому так солодко дивитися, як когось б’ють. Та ще й сильно. До синців та крові. Чи, можливо, навіть до переломів? Глядачі завжди знайдуться — лиш би була бійка. Якщо хтось постраждає — нехай. Чи є у вас фаворити? Чиясь перемога більш солодка? Чи кумедно коли обидва обличчя зітруться нищівними ударами однаково? Безликі. Стомлені.

Річард скривився від того, що побачив, як капа в одного з бійців вилітає з рота.

• Чому кривишся? П’ять хвилин мордобою до того ти усміхався, — запитує Таненбаум в Річарда.
• Це занадто.
• Занадто для чого?
• Уже не так весело.
• Так завжди буває.

Рік б’ється із великими волохатими мавпами, що вважають себе людьми із вічними душами, що приховані всередині свого єства. В його очах можна розгледіти біль та відчай. Але це не визначає хід поєдинку. Глядачі роздявляють роти, коли його суперники падають один за одним. А під єством немає нічого іншого, окрім змішаної крові із слиною, що розмащувалася по підлозі, ніби будівельник шпателем.

• Що відбувається? — спантеличено запитує Річард, озвучуючи насамперед здивування загального натовпу.
• Наїбалово, — спокійно відповідає Ірвін.
• Про що йде мова?
• Він вдав слабкого. Але таким не був.

Річард почав роздивлятися невдоволені обличчя публіки. Мова йшла про програні гроші. Їм було байдуже над ким сміятися, беручи знаряддя вдоволення від споглядання на падіння, яке успішно використовував ще Чарлі Чаплін у своїх фільмах. Людям подобається бачити, як хтось падає. Це класика. Коли хтось відчуває біль. Це дозволяє припустити на скільки вона була сильною. Перейняти на себе крихту того понівечення, принаймні психологічний осад. Й змахнути з себе решту, оскільки ти лише глядач цього дійства. Проте тут вони змахнули не лише те, що вони залишилися цілими, а й частину своїх грошей, які так дивно покинули їх кишені. Один Ірвін сидів, ніби байдужий до цього.

• Ми поставили на нього?
• Так.
• Співпадіння?
• Він хотів надурити мене також.
• Яким чином?
• Не збирався повертати борг, — прозвучало ніби одночасно суд та вердикт, — він позичив не лише у мене. Цікавитися в інших, перед тим, як позичати самому — звична річ.
• Такий впевнений, що не мав повертати?
• Сучий син був занадто впевнений у собі. Він виписав чек без дати на суму, що мав би отримати з цієї перемоги. Уся сума призначалася на одну жінку.
• Кохання всього життя?
• Щось схоже.

Товариш Ріка чекав в автівці за декілька кварталів від місця проведення поєдинків. До нього в авто ввічливо присіла ще одна людина з пістолетом, на котрий нещодавно накрутили глушник. Отже тепер Ріка чекало вже двоє. Атмосфера ставала бути напруженою.

• Подасиш йому знак і я тебе прикінчу, — попередив голос з задніх сидінь.

Рік з валізою грошей підійшов до авто. Вже було пізно чинити якось інакше. Довелося їхати туди куди скажуть. Закинута безлюдна заправка — ось наступна локація.