Звуки та голоси пробивалися разом із приходом у свідомість. Комфортна горизонталь тіла на ліжку, без Ньютонових яблук та падінь — кожна точка тіла, дотична до постілі, відчуває мʼяку сталість. На рівні моїх очей була тісно натягнута велика пов’язка з відчутною скруткою на потилиці. На тілі була лише білизна, довгі панчохи, ремені на руках та ногах. В роті округлий кляп з дірочками, через які можна було ліпше дихати. Слова збиралися в словосполучення, які долинали від різних чоловіків. Різний тембр дозволяв кожного з них відокремити й порахувати. Двоє розмовляють між собою, потім до них приєднується третій. Трішки далі ще двоє. В кімнаті тепло. Їх лайка та сміх не є приємними, але до всього можна звикнути, або, ліпше висловлюючись, перечекати момент. Гучний звук вибуху й лише потім моє тіло здригається від холодної вологи, що потрапляє на тіло. Вони відкоркували шампанське й поспіхом почали розливати по келихам.
— Де Тоні? — запитує чоловік поруч. — Усі мають його чекати, гадаю обійдеться.
По звукам той же промовець підходить до мене й проводить тильною стороною своїх пальців по внутрішній частині моєї гомілки поруч зі стопою. Щодуху смикаю ногу до себе, проте ремінь, прив’язаний ланцюгом, не пускає. Чоловік міцно охоплює нижню частину гомілки рукою, прижимаючи її до ліжка, цим самим не лише показуючи відсутність можливості рухатися, але й зауважує на свій контроль, який не потрібно зневажати. Намагаюся видати ротом якісь звуки, щоби мені надали можливості заговорити, але ніхто цього не хоче. В кімнату натомість заходить ще одна людина.
— А ось де ти. Ми вже мали почати без тебе.
— Чорта з два! — весело промовив, ймовірно, чоловік по імені Тоні.
Звуки кришталю та ковтків.
— Зачитаю вам ще раз записку, що була приліплена на животик цієї прекрасної діви. «Любі друзі, ви були запрошені мною в даний номер готелю щоби відпочити». Автор себе не називає. Скромняга. «Для того щоб ваш подарунок, а саме кролик в мереживних трусиках, не втік після того, як прокинеться, раджу вам прив’язати його, як вам заманеться, адже тваринка полохлива. Подейкують, що із добре зачиненими дверима, стіни даного закладу славляться своєю хорошою шумоізоляцією. Розважайтеся». Ви чули, панове? Розважайтеся!
Хтось із них зробив ляпас по моїй сідниці збоку. Рефлекторно скрикнула. Почали один за одним сміятися. Їм стало весело.
— Скинь їй пов’язку.
— Але ж вона побачить наші лиця.
— Твою огидну фізіономію й так знає пів міста, чомусь раніше тебе це не гнітило.
Реготять.
— Це послання для усіх інших, вона має бачити про кого повинна попередити своїх подруг. Інакше з цього немає ніякого зиску.
Припіднімають мою голову, скидають пов’язку. Спочатку світло сліпить, потім я починаю їх усіх бачити.
— Гріх запитуватися, але хтось знає цього добродія? — розмита постать показує пальцем на записку.
— Ні, проте організаторські здібності у нього на висоті. Пам’ятаєте ту проблемну сучку, що втекла від нас? У першому листі він прислав нам цілий жмуток її волосся. Тоді коли ми не могли знайти її, шукаючи по усьому місту, він це зробив самотужки, убив й підлаштував все під самогубство. Спочатку ми гадали, що це все тупі жарти, але він не збрехав, вечірні телевізійні новини підтвердили її смерть. В другому листі він поглумився над нами словами «Ви що не здатні самостійно вирішувати свої проблеми? Тоді я, вірний завсідник та постійний клієнт, до ваших послуг. Дівчина, що допомагала їй переховуватися, зараз міцно спить в готелі за адресом Опен Роуд 32. Надайте їй урок, й компенсуйте кількісну втрату своїх проституток. За нею ніхто не прийде. Пігулки проти запліднення вже давно у ній, тому не обмежуйте себе. А от снодійне невдовзі перестане діяти, тому поспішайте до наступної записки».
— І ось ми тут?
— Саме так, як би це дивно не було. Ми послали Рассела на розвідку сюди, й потім він зняв з тіла цього кролика крайню записку, — рука промовця опустилася на моє стегно. — Закріпив ніжки щоб не поскакала й покликав нас усіх. Хоча, тебе, Тоні, ми брати не хотіли.
— Пішов ти!
— Не знаю як ви, а я вже не можу чекати. День видався важким.
Ліжко прогнулося під вагою ще однієї людини.
— У тебе красиві блакитні очі, — мовив чоловік, що дивився на мене, й через мить міцно охопив рукою шию. — Я був з перших, хто приїхав, й спостерігав, як солодко ти спала, хотілося пробудити тебе раніше часу, але тоді мене би не правильно зрозуміли мої товариші. Сподіваюсь, ти не ображена тим, що примусив тебе чекати.
Іншою своєю рукою почав стягувати нижню білизну вниз, спочатку повільно з одного боку, потім не бережно посередині, повністю оголивши чутливу поверхню тендітного органу первинної статевої ознаки принцес. Через одягнутий кляп по щоці стікала слина. Він витер її своєю долонею, й опустив вниз, змастивши мої ж геніталії.
— Мені подобається, що ти не кричиш, як твоя подруга, коли ми її вчили. Це знаєш, відволікає, не дає сконцентруватися. У вас обох дуже красиві очі.
Він почав водити пенісом по клітору. А я натомість головою по сторонам, змальовуючи невербальну відповідь «ні».
— Твою подругу ризикнув трахати без резинки лише Кольт. Але ти, бачу, хороша дівчинка. Нам така, дійсно, знадобиться.
Секс без кохання. Як я могла дійти до такого? Часто запитуються у пориві емоцій жінки. Але я досі не належу до них. Коли тебе ґвалтують вперше, ти не думаєш про секс та компонування з коханням взагалі. Ніколи про це навіть не замислювалася, й зараз на те потреби не було. Його задоволене обличчя тяжіло наді мною. Сприйняття того, як зараз боляче мені, перекривало усвідомлення, як було боляче сотням жінок до мене.
Він занадто довго чекав й закінчив занадто швидко. Зжавши мої щічки по бокам, сказав, що ще повернеться.
— Давайте, хлопці. Я поки відпочину… від неї. Дуже пані втомлює.
За ним був наступний, що стояв у черзі роздачі волонтерської благодійної допомоги спраглим до незнайомих кицьок. Йому подобалося робити легкі ляпаси по моєму обличчю. Щоразу він намагався розгледіти мої мімічні мікрореакції на його зневажливі та надокучливі тригери. Я вже стикалася із сподіваннями таких єбанатів раніше, тому трималася дисципліновано і не задовільняла його споглядання, результуючи його старання, як недієздатні. Здавалося, якби не було поруч його друзів, то бив би набагато сильніше. Натомість, чи то у ньому прокинувся джентльмен, й йому було не по собі перед іншими вельможами, чи то він просто не хотів пошкодити майбутній товар. Цей молодик смакував процес сповна, не поспішаючи, пронизував мою невинність так довго, поки на нього не почали кричати інші. Вийняв свій член з мене й продовжив гратися сам із собою, поки замість нього на мене не ліг інший.
- Не гальмуйте конвеєр, панове. Прутні вчасно потрібно замінювати – а то ще сточаться! – знову жартують, знову “сточуючи” скоріше свої спроби подачі гострих жартів у примітивні та тупі.
Колись в медичному університеті мої одногрупники часто промовляли в своїх анекдотах словосполучення «а потім її пустили по кругу». Невже вони не далеко втекли від цих тварин, що зараз задовольняли свої ненаситні бажання за допомогою мене? Ніколи не знаєш, яка людина знаходиться поруч тебе. Гарантій немає.
— Я хочу щоби вона мені відсмоктала.
— Дурень. Хочеш бути не лише без мозку, але залишитись ще й без половини свого й так короткого члена?
Цього разу жарт вдався, принаймні, від себе промовця за нього подумки хвалю. У нього справді був не великий. Усі реготали. Куди ж йому направити тепер свій гнів, як не на мене.
— Відкріпіть ремені, їй вже набридло лежати на спині.
У чомусь він був правий, мені набридло було бачити їх жалюгідні лиця під час їх примітивних чоловічих оргазмів, що зводилися до суто надрюкування свого піструна, закочування очей та приймання в їх пустомізкі годівниці порцій природного наркотику. Ліпше вже було дивитися на стіну.
— Хтось вже тут був, чи я перший? — брюнет адресував запитання мені, намагаючись вставити свій палець в мій напружений задній прохід. — Хай там як, але ти мене запам’ятаєш.
«Ти мене теж» промайнуло в моїй голові, яку тоді ж підняли, узявшись за волосся, натягнули назад.
Довго тикаючи пальцем, розмащуючи слиною, та ледве вставши член, у нього нарешті вдалося увійти в мене повністю. На той момент вже втратився лік часу й організм знесилився, коліна та руки, на які я опиралася, підкошувалися. Він неабияк задоволено стискав мої сідниці по бокам й “натягував”, допоки не прискорився і не кінчив. Було закономірно, що інші забажали повторити те ж саме. Моментами, коли я мимоволі стискала свої м’язи, робила їм лише приємніше. Міцний горішок у мені дав тріщину і я однією потужною хвилею заплакала. Прорив греблі Гувера. Сигнальні вогні на усіх панелях моніторингу. Невідворотність та протікання події векторним шляхом “від” і “до”, із музичним супроводом барабанів, якими для їх стегон стали мої сідниці. Їх це завело ще більше. Плач лише посилювався.
Герої давали собі відпочивати. Мені ж не робили ніяких поступок, змушуючи залишатися мокрою в своєму поту, в перемішку з іншими фрагментами різних ДНК. З додаванням до загального рецепту побиття вже чітко червоних сідниць, розкуйовдженого волосся, синців та потертостей на лопатках та позаду тазу, від подвійної ваги, що постійно змушувала ковзати мене вздовж ліжка. Я була знесилена, але всередині мене нагніталася енергія. Перегорнувши своє використане тіло, я трішки відповзла, спершись на м’яку спинку ліжка.
Чоловіки сиділи на кріслах, лежали боком на ліжку, підлозі та просто падали від втоми. Хоча не лише від неї. Для себе я вибирала снодійне моментальної дії, для них поступової.
Ще декілька місяців тому я й не підозрювала, в яку халепу потрапила моя менша сестра. «Лікарем у державній лікарні багато не заробиш, а це легкі гроші» зізнавалася вона мені, стаючи перші рази на шлях проституції. Вона бачила, як я працюю з реагентами та не уявляла собі такого ж майбутнього. Навчаючись на тому ж факультеті, що і я колись, вона не хотіла перетворитися, або ж взагалі бути схожою на свою старшу сестру, з якою завжди були різнобіжності. Розповісти про подібне батькам — це зробити ще більшу зраду по відношенню до неї, тому я замовчувала про її підробітки, що на перших етапах були ще більш-менш безпечними та приватними.
Реальна хуйня почалася, коли вона зв’язалася з місцевим елітним борделем, яким заправляло міське злочинне угруповання. Воно мало під собою не лише усіх проституток, але й поліцію.
Проживаючи разом із сестрою в одному помешканні, я завжди знала, що наражаю себе на долю неприємностей та небезпек. Із нею так точно. Коли ми обидві переїхали від батьків, але не розділилися одна від одної — самоконтролю у ній стало ще менше. Я брала на себе відповідальність розділяти її помилки. Зокрема, це була уже моя особиста хиба.
Її шкіра почала змінювати колір — жовтий контраст ніколи не був у моді. Почала скаржитися на біль у животі. Таблетки на деякий час дозволили аби надокучаюча напруга нутрощів облишила її. Але та біль сама по собі не була її ворогом. Підлога грюкнула, сестра знесилено упала — елементарну фізику обійти стороною виявилося важче, аніж органічну хімію, що пропонувалася до обовʼязкового вивчення студентам.
Надворі 1982 рік. Стою у передпокої місцевої лікарні. Після здачі аналізів у моєї сестри в крові виявляють білок HBsAg – це хрінь, що знаходиться на поверхні вірусу гепатиту B. Не відходячи від каси: у мене теж виявляють цю приблуду. Аплодисменти. Хтось гарно поїбався. І ось чому не варто ділити з кимось ванну кімнату та засоби особистої гігієни. Трясця. Маркер у наших венах свідчить про активне розмноження вірусу. Самостійно між собою вони не шпехаються, як то роблять хлопчики з дівчатками. Вони використовують клітини-хазяїна, у нашому випадку з гепатитом В — це відбувається у клітинах печінки. Тримаюся за праву частину свого живота, наче нічого не шевелиться — проте наразі це суцільний бордель для навіть не істот, адже віруси не є клітинними організмами, а лише містять генетичний матеріал ДНК та РНК. Грань між живим та не живим. Це інформація і вона набирає фізичної форми. Немов розкидані з літака буклетики пропагандистів, розбещення поширюється від ядра однієї клітини до іншої. Клітини не виконують своїх задач належним чином — догана! Печінка потроху починає запалюватися, оскільки імунна система починає нападати на заражені клітини.
Пояснюю своїй сестрі, що у нас є дві новини, запитую її з якої почати.
Вона призналася про це своїм сутенерам. Не довго чекаючи, аби не зіпсувала репутацію усього закладу, вони вирішили її прибрати. Дивом втекла, й навідалася до мене в квартиру, з якої нам довелося також тікати, бо вони орієнтовно знали де вона проживала.
Потім я подякувала їй, що вона зіпсувала й знищила будь-які надії на майбутнє життя. Погарячкувала я, погарячкувала й вона. Сестри. Одного вечора, повернувшись назад в таємну зйомну квартиру, знайшла її мертву. Вона вбила себе раніше, аніж це зробила хвороба.
Я сиділа поруч з нею й все про що могла думати, так це про тих негідників, які були у цьому всьому винні. Плакала, від не спроможності помститися. Викликала поліцію, й перед їх приїздом, зрізала в сестри трішки волосся.
Бити треба було по самій верхівці. Перший лист був залишений поруч з їх офісом.
«Закриття такого прекрасного борделю — це занадто велика втрата для міста. Прикладаю до листа волосся тої, що наражала Нас усіх на небезпеку. Більше вона про це не розповість нікому.
P.S. Я сам любив її, як ніхто, але усі ми знаємо, що подібні міри виправдані. Ваш Друг».
Пройшов рік.
Кожен з тих виродків приходив в гості до нас в клініку. Кожен перейняв від мене ту ж хворобу і страждав навіть більше ніж я, бо їх життя, за яким я спостерігала, наповнювало моє сенсом. Їх елітні клієнти дуже швидко відмовлялися від послуг тих власників, що проходили хіміотерапію.
Я носила перуку, багато гриму та лінзи коричневого кольору. Тому про мою хворобу не знали навіть колеги. Неймовірна енергія, що була породжена на тому триклятому ліжку, давала мені духу, дивитися їм увічі, коли вони втрачали свою гідність. Тоді вони мене впізнавали. Тоді моє лице вже було вище, над ними. Я усміхалася, й отримувала психологічний оргазм від кожного з них. Останньому прошепотіла «то ти мене запам’ятав все таки, чи ні?».
