6:30 PM. Вітер тихий, без осадів. Поверхня планети прогріта палким сонцем. Багато хто робив вильоти вдень, але ми з сестрою не такі. Ми любимо виконувати свою місію професіонально, як того вимагає регламент. Витримка важлива у нашій справі, тому ми дочекалися вдалого моменту й здійснили зліт.
“Це були прадавні мисливці, подібні до жінок-воїнів амазонок, або ж тих представниць слабкої статі, що стали в ряди Армії Оборони Ізраїлю. Те що їх об’єднує — це життєві обставини. Ніхто з них не хотів такої долі, такими їх зробив світ.”
Політ в рамках норми. Системи виявлення сконцентровані на осередки перебування цілей. В сутінках ми ледь помітні, й цим неодмінно скористаємося. Без тепловізора тут не обійтися, благо він є і безупинно функціонує. Цілі знайдені.
Таких, як ми з сестрою, багато, але не усім вдається закінчити почате. Немає ні впевненості, ні жалю, ні співчуття. Ми або приймаємо бій, або гинемо, іншого шляху не буде.
Доступних цілей було декілька. Увага на центрального. Об’єкт малорухомий, якраз те, що потрібно. Я привернула увагу на себе й сестра напала першою. Вона спочатку запобігла своєму виявленню й потім вдало пробила броню.
На нашій планеті завжди проводилися битви та війни за ресурси і ця тому не виключення. Досить примітивно, але видно у цьому наша вся суть. Для когось поцуплене, для іншого це те, що належить йому по праву. Суцільний суб’єктивізм й судити ні ми, ні вони нікого не будемо. Напевно, це зайве.
Об’єкт виявився з хорошою системою захисту. Нічого хорошого це не обіцяє. Стало досить тихо. Потоки вуглекислого газу зменшилися. Пройшла мить й під небосхилом здійнялася зброя ворога. Сестру було моментально вбито.
Почате повинно бути завершене. Атакую і я. Легкий маневр, увага знову відволікається, пробиття броні! Та це все ще не кінець.
Багато хто загинув, але ще більше виживуть згодом. Усе залежить від мене, від моїх дій. Якби мені був притаманний страх, то я би неодмінно боялася.
Усі ми займалися відвантаженнями цінних ресурсів. Не для чоловіків, але для їх примх. А як відомо, усе, що цінне, дістається лише не легким шляхом. Ми не були рабами, але рабами помирали.
Знову стало тихо, а концентрація вуглекислого газу все меншою. Явно ознака поганого. Було виявлено і мене. Переправа ресурсів з території ворога ще не почалася. Пощастило. Встигаю вчасно вилетіти й втекти. Зброя влучає повз.
Я уникаю смерті, але, якщо не дістану бажаного, не надовго. Те заради чого загинула сестра того варте. Приймається рішення атакувати інший об’єкт, більш безпечніший для атаки. Прицільно пробивається броня. Вдалося!
Мій голос буде почутий. Мій ресурс буде оцінений та вшанований. Мої сестри будуть відроджені.
- Майк, знову! Мене знову вкусили! — прокричав чоловік.
- А я убив, — відповів приятель, змахнувши з себе роздавлені комарині крильця додолу.
